ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

 Л И С Т

N 01-8/493 від 13.09.2000

м.Київ

vd20000913 vn01-8/493

 Арбітражним судам України

Про Закон України

"Про ліцензування певних видів господарської діяльності"

У зв'язку з прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 N 1775-III (1775-14) (далі - Закон) вважаємо за необхідне звернути увагу на деякі приписи Закону, якими слід керуватися у розгляді справ зі спорів, пов'язаних з ліцензуванням господарської діяльності.

1. Закон опубліковано 21.07.2000 в Офіційному віснику України N 27. Відповідно до пункту 1 статті 24 Закону (1775-14) він набирає чинності через три місяці з дня опублікування, тобто з 21.10.2000.

Закон (1775-14) визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

2. Дія Закону (1775-14) поширюється на всіх суб'єктів господарювання, якими є зареєстровані в установленому законодавством порядку юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, що провадять господарську діяльність, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Частиною другою статті 2 Закону (1775-14) передбачено, що ліцензування у названих цією нормою сферах повинно здійснюватись згідно з законами, які регулюють відповідні відносини.

Господарською, у розумінні Закону (1775-14), є не лише підприємницька, а й будь-яка діяльність юридичних осіб і названих фізичних осіб, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт (статті 1, 2 Закону).

Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, ви-кладений у статті 9 та у частині другій статті 2 Закону (1775-14) і є вичерпним.

3. З огляду на вимоги частини третьої статті 3 Закону (1775-14), зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню, без виданої у встановленому порядку ліцензії є незаконним, а укладені суб'єктами господарювання договори, спрямовані на здійснення такої діяльності, повинні визнаватись недійсними на підставі статті 48 Цивільного кодексу України (1540-06), у тому числі за ініціативою арбітражного суду згідно з частиною першою статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України (1798-12).

4. Закон визначає (статті 4-6) (1775-14) повноваження органів державної влади у сфері ліцензування, у тому числі спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, на який згідно з Положенням, затвердженим Указом Президента України "Питання Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва" N 721/2000 (721/2000) від 25.05.2000, покладено відповідні завдання у сфері ліцензування.

Перелік органів виконавчої влади, які видають ліцензії, затверджено постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок ліцензування підприємницької діяльності" від 03.07.1998 N постанова Кабінету Міністрів України Про порядок ліцензування підприємницької діяльності від 3 липня 1998 року № 1020 (1020-98-п) (з подальшими змінами і доповненнями).

5. Частина п'ята статті 5 Закону (1775-14) передбачає можливість оскарження розпоряджень спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування до суду. У визначенні підвідомчості відповідних спорів арбітражному суду слід виходити з суб'єктного складу учасників спору (статті 1, 21 Арбітражного процесуального кодексу України (1798-12).

Необхідно також мати на увазі, що передбачений частиною третьою статті 7 Закону (1775-14) розгляд заяв, претензій та скарг суб'єктів господарювання на рішення органів ліцензування, який здійснюється експертно-апеляційною радою, не позбавляє заінтересованих осіб права на звернення безпосередньо до суду.

6. Згідно із статтею 11 Закону (1775-14) рішення про видачу або про відмову у видачі ліцензії приймається органом ліцензування у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження відповідної заяви та доданих до неї документів. Повідомлення про прийняття рішення щодо видачі ліцензії або про відмову у її видачі надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення.

У видачі ліцензії може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у частині третій статті 11 Закону (1775-14). Суб'єкт господарювання, щодо якого прийнято рішення про відмову у видачі ліцензії, вправі звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання такого рішення недійсним та/або про спонукання органу ліцензування видати ліцензію. Предметом спору в арбітражному суді може бути також і залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду (частини восьма, дев'ята статті 10 Закону).

Якщо протягом зазначених у статті 11 Закону (1775-14) строків органом ліцензування не буде надіслано (не буде видано) суб'єкту господарювання рішення про видачу або про відмову у видачі ліцензії, останній так само не позбавлений права на звернення до арбітражного суду з позовом про спонукання цього органу видати ліцензію.

7. Закон (частина сьома статті 12) (1775-14) передбачає також можливість оскарження у судовому порядку, тобто шляхом подання відповідного позову, рішення про результати конкурсу на отримання ліцензій для здійснення господарської діяльності, пов'язаної з використанням обмежених ресурсів. Перелік таких видів господарської діяльності наведений у частині десятій згаданої статті Закону.

8. Рішення арбітражного суду про визнання недійсним рішення про відмову у видачі ліцензії та/або щодо спонукання органу ліцензування видати ліцензію не замінює самої ліцензії, оскільки здійснення ліцензування не віднесено до повноважень судового органу. У разі ухилення органу ліцензування від виконання рішення арбітражного суду про зобов'язання видати ліцензію до цього органу може бути застосовано санкції, встановлені статтею 119 Арбітражного процесуального кодексу України (1798-12).

9. Стаття 19 Закону (1775-14) містить вимоги щодо ведення ліцензійних справ, журналу обліку заяв і виданих ліцензій та ліцензійного реєстру. Відповідні документи в оригіналі або належним чином завірені витяги з них можуть прийматись арбітражними судами як докази у справах зі спорів, пов'язаних з видачею ліцензій, зокрема, у визначенні строків такої видачі тощо.

10. Вичерпний перелік підстав, для анулювання ліцензій органом ліцензування наведено у частині першій статті 21 Закону (1775-14). У разі незгоди з відповідним рішенням ліцензіат вправі на власний вибір вирішувати питання про звернення зі скаргою до експертно-апеляційної ради або безпосередньо до арбітражного суду із заявою про визнання недійсним рішення про анулювання ліцензії. Предметом спору у такому разі має бути саме рішення про анулювання ліцензії, але не акти, що зазначені у частинах першій і третій статті 21 Закону. Викладені у цих актах обставини можуть бути лише підставою для прийняття згаданого рішення.

11. Згідно з пунктом 2 статті 24 Закону до приведення законодавства у відповідність із Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

З моменту набрання Законом (1775-14) чинності роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 06.08.97 N 02-5/276 (v_276800-97) "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про підприємництво (у редакції роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 03.06.98 N 02-5/202 (v_202800-98) до внесення до нього відповідних змін має застосовуватись у частині, що узгоджується із Законом.

Заступник голови

Вищого арбітражного суду України                        А.Осетинський